Таїси й Лук’янця Рамінник, утомлений чеканням, вирішив лягати спати. Скинув костюм і вдягнув спортивний, який завше возив з собою, ліг на диван. Зрозумів, що заснути швидко не зможе, що навряд чи засне взагалі, й вирішив щось почитати. Але вставати не хотілося. Та помітив, що поруч на столику, коло нічника, лежить якась книжка. Простяг руку, дотягнувся. «Камо грядеши?» – прочитав на обкладинці. Щось зі старовинного? Розгорнув, прочитав: «роман», переклад із польської. Намагався пригадати, що ж означають ці слова, згадував дві свої поїздки до сусідів за Буг на День відродження. Але в тій десятці польських слів, які він знав, камо грядеши не було.
Рамінник поклав книжку поруч себе, бо відчув, що читати не зможе. Та й не любив читати перед сном, хіба що газети переглянути, якщо був тверезим. Але газет ніде не побачив.
«Увімкнути телевізор чи що», – подумав.
Уже потягнувся було до шнура, що лежав поруч із диваном, й аж здригнувся з несподіванки – таким оглушливим видалося скреготання ключа у дверному замку. Зірвався з дивана, мов боявся, що застануть його на чомусь ганебному.
Таїса ввійшла геть тихо, навіть скрадаючись, наче збиралася пограбувати власну квартиру.
– Ти не спиш? – награно здивувалася.
– Хіба я міг заснути? – постарався якомога іронічніше відповісти питанням на питання Рамінник.
Таїса принесла з собою того вечірнього, але вже березневого холоду, від якого кімната враз наче ожила, жадібно вбираючи пахощі міста, скверу, пустотливого вітру, де вже, як пам’ятав гість, жила весна.
– Гарна погода, – підтвердила це враження господиня.
– Особливо коли йдеш удвох, – знову зіронізував Геннадій Петрович.
Він супроти волі став ревниво придивлятися до Таїси – чи справді так довго бродила вулицями, чи щойно вивільнилася з обіймів нового коханця, а певніше коханого – ким там вона його вважає? Притамоване бажання знову ожило в ньому.
Тепер, поєднане з ревністю та образою, воно налилося новою силою і ставало з кожною секундою жагучішим. Але Геннадій Петрович раптом із жахом відчув, що бажання негайно, відразу володіти нею ще й поєднується з ненавистю, чого щодо Таїси у нього ніколи не було. Він мало не скреготнув зубами, гніваючись на самого себе – і за те, що ці відчуття з’явилися, і що не пішов геть із цього дому, чого Таїса, певне, від нього чекала. Але гнів його перекинувся і на господиню, яка так відверто продемонструвала своє ігнорування, а тепер ще й насміялася, повернувшись додому. Цієї миті він збагнув, що навіть легше почувався б, якби вона не вернулася. Невже все, що було в них, таке глибоке? Ідіотство якесь…
– Вип’ємо кави? – запропонував Рамінник, гасячи роздратування.
– Перед сном? – здивувалася Таїса.
«Пропозиція недолуга», – подумалось йому після довгої паузи.
Вони стояли вже поруч. Пропонуючи кавування, Рамінник зробив крок до неї. Своїм запитанням Таїса зупинила його, а горіхові очі, у яких несподівано побачив, окрім здивування, ще й страх (страх у Таї перед
