хоч мої співи викликали невтомне обурення Джозефа – мовляв, веселі мелодії, що мені до вподоби, надто скидаються на світські пісні; та мені те було байдужісінько. Він почовгав до своєї кімнати, де скликав молитовні збори; а містер і місіс Ерншоу намагалися привернути увагу Кеті до тих цяцьок, що накупили в дарунок малим Лінтонам, аби віддячити за їхню гостинність. Ізабеллу та Едгара запросили провести завтрашній день у Грозовому Перевалі, і запрошення було прийняте, лише за однієї умови: місіс Лінтон воліла, щоб її любі крихітки не спіткалися з тим розбещеним хлопчиськом.
Я залишилася на самоті. Я вчувала смачні пахощі печива, милувалася сліпучим полиском кухонного приладдя та дзиґаря на стіні, який прикрасила миртовими гілочками[19] і срібними кухлями, що вишикувалися на таці, щоб увечері бути сповненими підігрітого елю; а перш за все – предметом моїх постійних гордощів. тобто бездоганною чистотою підметеної та вишкрябаної підлоги. Я подумки схвалила кожну з цих речей; а тоді згадала, що старий Ерншоу часом заходив до мене на Святвечір, як я наведу лад у хаті, і казав, що я ловка дівчина, і дарував мені різдвяного ральця – шилінга; потім подумала про його любов до Хіткліфа, про те, як старий уболівав за нього перед смертю, і це, звісно, змусило мене згадати, як бідолашний хлопчина почувається зараз, – то ж замість співів мене потягло на сльози. Та невдовзі мені спало на думку, що розумніше буде спробувати хоч трохи зарадити його лихові, а не побиватися через нього. Я встала й пішла надвір його шукати. Він був десь поблизу; я знайшла його у стайні, він гладив по лиснючій спинці нового поні та годував інших конячок; то був його звичайний обов'язок.
– Давай скоренько, Хіткліфе! – мовила я. – У кухні так затишно; а Джозеф пішов до себе нагору. Роби хутенько, що тобі треба, та дай я тебе трошки причепурю, перш ніж прийде міс Кеті; і тоді ви зможете посидіти разом, погрієтесь біля вогню та досхочу побалакаєте.
Він займався своєю роботою – і не озирнувся до мене.
– Та ходи ж бо! Ти йдеш чи ні? – вела я далі. – В мене й по пиріжку для вас є, вже майже спеклися; а я з тобою менш як за півгодини не впораюся.
Я чекала п'ять хвилин і пішла, не почувши відповіді. Кетрін вечеряла з братом та невісткою; ми з Джозефом розділили пісну трапезу, щедро притрушену докорами з одного боку і шпильками з іншого. Пиріжок і сир Хіткліфа пролежали на столі всю ніч – вечеря для домовика.[20] Хлопець вовтузивсь у стайні аж до дев'ятої години, а потім у похмурій мовчанці пройшов до своєї кімнати. Кеті засиділася допізна, їй треба було владнати ще безліч дрібниць для прийому своїх нових друзів. Вона якось заскочила до кухні, щоб провідати й старого друга, – та його не було, і вона затрималася лише спитати, що з ним, і пішла знов. Вранці він піднявся вдосвіта – і, оскільки було свято, пішов розвіяти свій смуток десь у полі; він не показувався, аж поки вся сім'я не вирушила до церкви. Піст та роздуми начебто трохи його заспокоїли; він покрутився біля мене і, зібравшись на силі, промовив:
– Неллі, зроби мене гарним. Я буду добре поводитись.
– Ну, та нарешті,
За традицією в Англії на Різдво люди прикрашають свої помешкання вічнозеленим миртом.
У британській міфології вирізняють домашніх ельфів, які здебільшого дружелюбно ставляться до людей. Сільські жителі знали, що, якщо живеш у місцевості, населеній духами, слід бути хорошими сусідами і приносити невеликі дарунки невидимому світу. Тому мудра господиня завжди на ніч залишала ковток молока, мисочку каші або шматочок масла.
