свій молочний струмінь і випорожнив калитку на груди моєї сатинової сукні.
Нед сміється:
– Це тільки початок, Сел. На четвер тут заплановане ще одне шоу, а далі таке саме в суботу, в «Свині й сифілітичці». І знаєш що: я накину тобі дві крони зверху, якщо ти зараз повернешся на підмостки й покажеш свій акторський хист.
Та вже зібралася зауважити, що її мамця завше хотіла, «жеби дитина вибила си на сцену», але натомість визирає в залу й хихоче. «Неде, – шепче вона, – ходи глянь сюди». Райз дивиться. Уся публіка – лорди й кавалери ордена Підв’язки, морські офіцери, крамарі, вуличні грабіжники, духовні особи та навіть сам Смерк – застигли в трансі, пороззявлявши роти, з яких на голені й зарослі підборіддя крапає слина. Тепер Джім простягся горілиць на авансцені, а Нен скаче на ньому, мовби справдешній жокей, долаючи рови, загорожі й водні перепони оргазмів, та всю дорогу засапано дихаючи й підвиваючи. З боку цінителів анітелень – жоден не кахикне і не ворухнеться, не загне матюка й не присвисне – вони не відірвали б очей від видовища, навіть якби комета Галлея знесла дах імпровізованого театру. У декого посмикуються обличчя або кінцівки, інші стискають капелюхи й тростини, неначе то жмутки трави, вхопившись за які вони зависли над прірвою. То тут, то там хустинка витирає чоло, цокотливі зуби вгризаються в спинки стільців, притупують ноги й постукують коліна. «Вйо-о-о!» – кричить Нен у розпал стрімкого галопу, і бідолаха Смерк валиться ниць – під акомпанемент дзенькоту й хрусту розбитого скла. Ніхто цього навіть не помічає.
Саллі прикладається до Недової фляжки. А тоді заходиться істеричним сміхом. Регоче так, аж за живіт хапається.
– Що смішного?
– Та бачиш, – ледь видобуває вона між нападами залишкового хихотіння, – або в моду знов повернулися гульфики, або забожуся, що хтось підклав їм усім закваски у штани.
Сахель
Сахель – це смуга напіваридних земель, що пасом оперізує Західну Африку, тягнучись від Атлантичного узбережжя на заході до озера Чад на сході. Над нею пролягає Велика пустеля, а нижче – тропічні джунглі. Її північні околиці переходять у степ – випалений та обпечений, – а відтак поступаються місцем дюнам та ергам самої Сахари. У південному напрямку Сахель перетворюється на савану, яка буяє хвилями блакитнувато-зеленавої трави з червня до жовтня – у сезон мусонів. Упродовж цих місяців аль-хадж’ Алі ібн Фатауді – разом із чередами кіз та корів, підданцями, наметами, дружинами й годованими молоком кобилицями – перебирається північніше, впритул підступаючи до демаркаційної лінії. А з листопада до червня мігрує на південь: тоді з пустелі задуває лютий, пронизливий гарматан, кігтистий від летючого піску, висотуючи вологу з повітря, чагарнику, а ще очей і горлянок його стад та одноплемінників. Сумна правда полягає в тому, що худоба Алі перетолочує північний Сахель. Корови скошують урожай раніше, ніж трави встигають висіятись, а кози виривають його з корінням. І щороку Алі
