цілковито ґрунтуються на одній-єдиній принаді – її опасистості. Бо який же ще ідеал людської краси може постати в суспільстві кістлявих? Фатіма важить триста вісімдесят два фунти[13]. Щоб перемістити її з одного кутка намету в інший, необхідна допомога двох рабів. Шістдесятимильною дорогою до Діни, що на півночі, під нею якось пали два верблюди та віл, і, зрештою, її довелося везти на волокушах, до яких припрягли шестірку биків. Зі сльозавими від піску очима Алі заходить із пустелі в намет та поринає у зволожену родючість її тіла. Вона – джерело, колодязь, оаза. Молоко, що переливається через край дійниці, свято, яке завжди з тобою, зелене пасовисько і яловичий бочок. Вона золото. Дощ.
Фатіма не зразу стала королевою краси. Дівчам вона була худою, мовби тріска – ширококостою та з чималим потенціалом, а все ж таким собі струнким і темнооким гидким каченям. Тож Бу Халум узяв цю справу в свої руки. Якось увечері він зайшов до намету з очеретяною циновкою та подушкою. Шаріф розстелив циновку в кутку, поклав зверху подушку й наказав доньці сідати. Потому звелів принести верблюжого молока та кускусу. Це спантеличило Фатіму, адже сліди вечірньої трапези – дерев’яні миски, чорні від мух, та перевернутий глек – і досі лежали неприбрані. Як раптом вона звернула увагу на тіні, що танцювали на стінах намету, неначе знадвору юрбилися люди. Дівчинка запитала у батька, чи не планує він зустрічі з радниками. Той звелів їй стулити пельку. Зненацька хтось відкинув полог і до намету ввійшов чоловік – шістдесятитрирічний Мохаммед Белло, найближчий друг та помічник її батька. Він був голий-голісінький. Фатіма змертвіла від жаху. Вона ніколи доти не бачила чоловічих ніг, уже не кажучи про зморшкуваті брижі, що теліпалися, б’ючись об старечі кінцівки, немов якась помилка природи. Їй згадалися ті безхребетні істоти, які вовтузяться в рідкій грязючці на дні пересохлої водойми. Фатімі було одинадцять. І вона розревілася.
Мохаммед Белло виявився не сам. Полог ізнов зашарудів, і ще восьмеро чоловіків, голих, ніби немовлята, мовчки зайшли до намету. Серед них був і Зіб Сагман, її кірва[14]. А також Акбар аль-Акбар, найстарший член їхнього племені. Коли всі зібралися, увійшов раб із тарілкою, завбільшки як купіль для новонародженого. У ній було верблюже молоко – щонайменше тижневий запас. За ним з’явився ще один невільник, несучи навіть більшу миску, по вінця наповнену кускусом. Обидві посудини поставили біля неї. Верблюже молоко солодке та багате на поживні речовини. А кускус – така собі каша, яку готують із вареної та товченої пшениці, – то основний продукт маврського харчування. Вона нітрохи не смачна, але ж усьому покладена своя межа. «Їж», – звелів Бу Халум.
Та спочатку не зрозуміла. Вочевидь уся принесена їжа призначалася для батькових гостей. Чи він хотів, щоб вона прислужувала їм? Але тоді згадала, що всі вони голі, і знову заголосила. А батько кричав на неї: «Їж, я сказав! Арабської не розумієш? Чи зі слухом погано? Їж!»
Фатіма кинула погляд на вісьмох старійшин. Ті сиділи
173 кг.
У автора
