target="_blank" rel="nofollow" href="#n_18" type="note">[18], саме Ґлеґ має схилити голову та вдавати уважність. Не те щоби наш славний лікар занедбав свого єдиного сина – Боже борони, зовсім ні! Він так само картає та вичитує його, лає за мрійливість і брак честолюбства, шпетить за одяг, зачіску, погляди та все ще час від часу тягне під пронизливий вітер, щоб зробити візит пацієнту. Ні, так триватиме завжди – допоки Зандер житиме під батьковим дахом. Але Ґлеґ принаймні на якийсь час відвернув увагу старого. І Зандер може перевести подих. Може розвалитися в кріслі й потягувати херес біля каміна. Розкласти пасьянс, почитати поезію. Або ж, обкутавши шию шарфом, блукати цими клятими горбами та думати, чим би, заради всього святого, йому зайнятися в цьому житті.
– Зандере! – Ейлі стоїть у дверях, тримаючи в руці рушника. – Допоможеш мені принести балію?
Той піднімає очі від книжки. Снігопад за вікном помалу перетворюється на сльоту.
– Прийматимеш ванну? – питає він. – У таку погоду?
Та балія – сімейна реліквія. Почорніла й важка, вона розливає запах моря, смердючого мила, мокрої вовни, плісняви та поважного віку. Юен Андерсон, дідусь Ейлі, відмивався в ній після битви при Каллодені. Її прабабця, Емма Оронсей, збивала в ній пишну піну з мильних бульбашок, доки Гендель сплавлявся вниз по Темзі на баржі. А Ґодфрі Андерсона, її двоюрідного дідуся по батьку, знайшли в ній мертвого – у почервонілій воді та з розкраяними до кісток зап’ястями. Привиди та відгомони. Останній спогад Ейлі про матір також пов’язаний із тактильним відчуттям та запахом цієї посудини. М’яке світло свічок, співає чайник, вона та Зандер хвицаються й бризкаються, а та жінка з сумними, страдницькими очима й волоссям, неначе поле в цвіту, – та жінка, її матір, простягає до них свої ніжні долоні, щоб потерти спинки, відмити вушка й місцини межи їхніх сідничок і стегон. Одного дня вона зникла. Поїхала на вихідний у Ґлазґо й мов у воду канула.
Евфемія Андерсон, уроджена Сент-Онж, була ревнителькою астрології. Вона складала космограми, розводилась про вплив небесних тіл і сходження планет. «Спекулюй на зерновому ринку, Джеймсе, – казала вона чоловіку. – Бо час приспів». Або ж: «Кобила ожеребиться сьогодні, пізно ввечері. І приведе гнідого лошачка, кульгавого на задню ногу». Її знаком були Близнюки. «Моя астрологічна близнючка – аравійська принцеса, – любила повторювати вона. – Живе аж на іншому кінці світу. Так я й не познайомлюся з нею».
Її донька народилася в червні, на дев’ять із половиною хвилин раніше за сина. Еліс та Александр. Близнята. Вона вдягала їх однаково – то в короткі штанці, то в спіднички. Сьогодні зупиняла людей на вулиці, щоби представити своїх маленьких ясочок-донечок, а назавтра – своїх маленьких бешкетників-синочків. Зациклена на парності близнюків як поняття – тілець, голівок, ручок і ніжок, вушок та очок, що наявні у двох примірниках, – вона органічно не могла прийняти тієї важливої, принципової нетотожності, яка виявляла себе в таких дрібничках, як
