часу в товаристві Джонсона і навіть дізнатися з перших рук про деякі звичаї та традиції маврів. Останнє чи не найбільше збадьорило його. Адже він, зрештою, дослідник – й ось, будь ласка, досліджує. Він став свідком двох церемоній обрізання, одного похорону та смерті пса, що необачно задер лапу на шатро Алі. Спостерігав, як невільники товчуть просо, вичиняють шкіри та збивають масло у гвербі, підвішеній між двох палиць; дивився, як вони читають молитви, справляють велику нужду, б’ють глеки, жують коріння й татуюють немовлят і собак. Усе це було дуже пізнавально. Однак ефемерно. Бо вже наступного дня він заледве пригадував, що бачив учора.
А потому якось уранці – коли той сидів, придивляючись, як раб перетягує шворкою вим’я верблюдиці, щоб верблюденя не ссало серед дня, у саме пекло, – йому в голову сечею стукнула думка. Він напише книгу та прославиться, як Марко Поло, Ґуллівер або Річард Джобсон. А чом би й ні? Адже осьдечки він – бачить, нюхає та пробує на смак те, про що жоден білий зроду-віку не мріяв, і було би злочином не скористатися з нагоди задокументувати цей досвід. Мунґо почимчикував до намету, нарвав сторінок із кишенькової Біблії та заходився писати, вкриваючи аркуш за аркушем своїми враженнями про клімат, флору, фауну, геологічні утворення, а також зовнішність і вдачу маврів, мандінґо, серавулі та фула. Він змалював бороду Алі, похмурий погляд Дессауда, полудневу спеку, самотність баобаба. Згадав про милостивість Фатіми, гострий смак хунових ягід, димок у вечірньому повітрі. Першого ж дня дослідник ущент заповнив тридцять сторінок і заховав їх у тулії свого капелюха.
Одного вечора мандрівник побував на весіллі. Яке разюче нагадувало похорон, що його він уже відвідав раніше: причитання плакальниць, виття собак і врочиста процесія. Наречена скидалася на ходячий саван – така завішена від голови до п’ят, що навіть і очей було не видко. Той усе дивувався, як же вона, горенько мені, бачить, куди його йти. За нею пленталися голосільниці, розмірено крокуючи під бій барабану-табала. Наречений нарядився в пантофлі із загнутими носами. Його супроводжував почет мусульман у розшитих бурнусах та ескорт рабів, що вели кіз і бичків, а також тарабанили намет. У наміченому місці його розбили, кіз і бичків зарізали, а у заглибині в землі розклали вогнище. Настала черга бенкету. Яловичини й баранини, співочої птиці, смажених личинок та інших делікатесів. Танцювали, горлали пісень і розповідали історії. А відтак подали родзинку вечора – верблюда, запеченого цілим.
На 400 персон
500 фініків
200 яєць сивки
20 коропів по два фунти[29] кожен
4 патрані та обскубані дрохви
2 барани
1 великий верблюд
приправи
Викопати яму. Дати пекельному вогнищу перетворитися на шар вугілля завтовшки у три фути. Окремо круто зварити яйця. Почистити коропів і нафарширувати облупленими яйцями та фініками. Приправити дрохв і нафарширувати фаршированими
~ 1 кг.
