у таверні «Голова полівки», строчать мінет і злягаються. Причому на сцені.
Недові справи йдуть краще нікуди. Джутта Джім тримається вже годину (якщо не рахувати двох коротеньких антрактів, під час яких той наспівував пісні свого племені та вижлуктив пінту курячої крові, щоб збадьоритися). Нен та Саллі геніально доповнили свої ролі, тож публіка надто зайнята, щоби крутити веремію чи ходити до вітру на килим. Більше за те, Недовим горлу, кінцівкам, печінці та банькам уже з-понад годину ніщо не загрожує (Смерк зі стояком у штанях весь вечір бігає, розносячи випивку, та гребе не меншу грошву, ніж власник оази в Аравії, а Мендоза й разочку не свиснув, відколи на сцену вийшов Джутта Джім.) Ну а касовий збір імпресаріо перевершив його найрожевіші мрії (майже тридцять шість фунтів за видатків у двадцять три фунти й два шилінги – і це включно з новим комплектом вбрання, чайовими, а також наїдками й напитками для нього та трупи). Який, звичайно ж, у повному обсязі затишно розташувався в його «підкалитці».
То звідки ж увесь цей мандраж? Він уже спорожнив півтори фляжки джину, викурив три люльки й двадцять два рази зміряв кроками кімнату, але при цьому й досі тремтить, наче жертва содоку[24]. І ніяк не може збагнути чому. У нього навіть починає зудіти фантомна фаланга мізинця. Звісно, у глибині душі Нед уже знає відповідь – бо все йде аж надто гладенько. А це означає, що йому саме час зробити фінт вухами, залягти на дно, ухилитися з-під удару, бо коли справи починають іти занадто гладенько, це означає, що на тебе, мов дюжина ураганів, от-от налетять сильні світу цього і погребуть під півтонною уламків та мотлоху.
Це нагадує Неду про той випадок на Варфоломіївському ярмарку, коли він та Біллі Бойлз плідно (бо ж як могло бути інакше?) посиділи за картярським столом, віддрючили на дурняк двійко курв, а відтак ще й натрапили на чемпіона півнячих боїв, вартого ніяк не менше п’ятдесяти фунтів. Ну а потому, коли вже вшивалися з торжища, прихопивши трофей, дивляться, на тобі – висить для просушки смугасто-зоряна накидка Зеппо-Елевсинця, наче дар богів. На зворотному шляху Бойлз повів його якимось неосвітленим провулком, і, як і варто було очікувати, їх перестріла пара гоп-стопників. «Гроші на бочку!» – гарикнув чийсь голос, і Нед відчув, що у вухо йому засунули дуло пістоля. «Я просто позбавлю тебе зайвого мотлоху, – проскрипів той же голос, – а мій напарник тим часом обчистить твого приятеля».
Той, про кого йшлося, виявився не вищим за три фути[25]карликом із кучмою волосся морквяного кольору, яке полум’я ніло, облямовуючи щоки й увінчуючи череп, немовби пожежа в підліску. Нед віддав гаманець і дивився, як курдуплик вишкандибав із тіні, наказав Бойлзу сісти на землю та заходився зондувати його лахміття кінчиком кинджала. «Тю! – вигукнув коротун. – А це що за хрінь?» Ішлося про бійцівського півня зі зв’язаними блакитною стрічкою дзьобом та лапами, пригрітого в Бойлза за пазухою. Карлик висмикнув птаха зі схованки, скрутив йому шию своїми вузлуватими пальцями,
Хвороба, яку спричинюють укуси пацюків.
~ 0,9 м.
