скласти шанобливий уклін підошвам Ваших ніг». «Спекотно, чи не так?» Коли вони проїжджають серединою табору, зчиняється розгардіяш: пси збігаються обгавкати стремена кяфіра, діти гуртуються, щоби закидати його камінням і верблюжим лайном, а дорослі виходять із наметів, щоб скоса поглянути на гяура, попутно обмовляючи його расу, віру та колір шкіри. «Сцяв я твоїй матері в рот!» – кричить якийсь чоловік. Але тут Алі здіймає руку, і голосам заціплює, діти мчать до матусь, а собаки щезають.
«Дякую», – каже Мунґо. Емірове обличчя непроникне. Його жест не мав нічого спільного зі співчуттям чи товариським ставленням – просто він не хоче, щоб дружина роздивлялася чистенького християнина в обгидженій джубі, от і все.
Намет Фатіми вдвічі, а то й утричі більший за будь-який інший у таборі й вирізняється широкими барвистими смугами – сірою, бежевою та кольору індиго. Мунґо впізнає здоровенного нубійця біля входу. Той стоїть на чатах, граючи чорними опуклостями між ліктями та плечима. Осторонь, праворуч, якась жінка присіла навпочіпки і квапливо доїть чотирьох чи п’ятьох кіз. Мандрівник зауважує білі підошви її ступнів та жовті соски козиного вимені, що скидаються на торпеди. На ніс йому опускається муха. Сонце торкається обрію.
«Спішитися!» – кричить Алі, і вони з Дессаудом зістрибують із сідел, неначе два івани-покивани. Джонсон, який саме під’їхав на віслюкові-інохідцеві, транслює цю команду своєму роботодавцю, а нубієць тим часом ступає крок уперед, щоб зайнятись тваринами.
Треба сказати, що на цьому етапі розум Мунґо працює з натугою Сізіфа: він увесь на нервах, не знаходить собі місця та тремтить від невпевненості й недоброго передчуття. Адже успіх його місії (та що вже там – самé його життя!) можуть залежати від враження, яке той справить на тутешню володарку в ході співбесіди, що от-от має початися.
Шлунок судомить те ж нудотне відчуття – схоже на удар по нирці, – яке колись охоплювало його школярем перед річними іспитами. Тоді воно називалося «метеликами в животі». Це страх сцени. Глософобія. Мандраж. Панічна атака.
І от, обливаючись потом, немов марафонець, він зістрибує із сідла, застрягає лівою ногою в стремені та гепається додолу, здійнявши хмару пилу й козячого гівна. Якусь мить лежить непорушно, думаючи: «Господня сила! Що знов не так?», доки Алі та Дессауд обмінюються поглядами, а Джонсон кидається на допомогу. Заспокоївши коня, ослабивши стремено та зрештою здогадавшись витягти звідти його черевик, товмач досягає успіху у звільненні першопрохідця. Але падіння – це ще півбіди. Оскільки земля в тому місці здається Меккою всіх мешканців Сахелю, які потерпають від закрепів, – заповідним нужником самої Матінки-Природи та всіх її пернатих, хутрових та лускатих творінь. Козячий горошок по-сусідському тулиться до екскрементів гієни, шорсткі брикети верблюжого посліду, собачого калу, коров’яку та овечих кізяків лежать в оточенні висхлих ниткуватих випорожнень гадюк та сцинків – і навіть заблуканий гірський козел наклав купу чи дві. Мунґо підводиться з цієї драговини,
