починають іти вгору, а мрії викристалізовуються в можливості, як утручається рука долі та дає ляпаса, щоб повернути тебе до реальності. Це страшить. І то досить сильно, щоби перетворити на параноїка. Нед знову прикладається до фляжки, а відтак озирається довкола, немов ягня на вселенському соборі вовків. На авансцені Джім, Саллі та Нен близяться до кульмінації, а там і фіналу, демонструючи чудеса та подвиги до неможливого командної і пластичної сексуальної акробатики, – голови, язики та стегна ритмічно рухаються, все пришвидшуючи темп, який переходить у allegro di molto[26] – а публіка валиться зі стільців, перевертає столи та сапно дихає, немов учасники виставки собак у середині липня. Інтрига зависає в повітрі – ідеально узгоджена з функціями організму та силою земного тяжіння, – а маятник відлічує останні миті до розв’язки (чи, скоріше, розрядки), як раптом двері вилітають і чийсь владний голос гримить: «НЕГАЙНО ПРИПИНИТИ ПРОТИПРАВНІ ДІЇ В ІМ’Я ГОСПОДА ВСЕМОГУТНЬОГО ТА ПРИСТОЙНОСТІ!»
Першою отямлюється золота молодь: «Твою душу матінку! Лягаві!»
«Облава!» – волає чийсь голос, і в кімнаті зчиняється розгардіяш.
Полкові командири перечіплюються об шаблі, баронети й крамарі налітають один на одного, духовні особи валяться долі, а крутії, розпусники, мажори, чепуруни, денді та жевжики кидаються до заднього виходу, й на чолі їх усіх – і то далеко попереду – не хто інший, як сам Нед Райз. На сцені Джім звільняє Саллі, яка віддирає себе від Нен, яка, в свою чергу, відпускає Джіма та тягнеться до джину й води. «ХАПАЙТЕ ВЛАСНИКА ЗАКЛАДУ», – реве поліцейський офіцер, тож Нед, уже біля самих дверей, озирається і бачить бідолаху Смерка в обіймах двох здоровенних «чарлі». «Он хто вам треба!» – ричить шинкар, тицяючи товстим пальцем в імпресаріо, який саме протискається крізь двері. «Той блазень у накидці!»
«ЗА НИМ, ХЛОПЦІ!» – гримить голос офіцера.
Але Нед уже в провулку знадвору – чкурнув, мов лис, при перших звуках гавкоту мисливських собак – та обганяє чепу рунів і жевжиків із такою легкістю, немов ті стоять непорушно. Випитий джин дається взнаки, ноги мчать, а накидка розвівається за плечима, мов крила фурії. Неспроможні втекти в бальних туфлях на високих підборах, модники стають легкою здобиччю переслідувачів – жахітних детективів поліцейського суду – і вигукують прокляття в Недову спину, яка віддаляється. «Ти за це заплатиш, Райзе, слизька ти гнидо!»
«Я ще побачу тебе на шибениці!»
«Тобі тільки клізмами торгувати!»
Нед не зважає на них. Його охоплює шалений екстаз чистого бігу, що трансформується у неймовірно злагоджену роботу серця, легенів, суглобів та ніг, – грізний імпульс, підживлюваний алкоголем та підхльостуваний панікою. Наліво, вниз по вулиці, через бруківку, що зливається перед очима, а там у темний сліпий провулок в її дальньому кінці. Крики та прокльони стихають, він майже в безпеці. Але що це? Чиїсь кроки позаду, ритмічні, мов барабанний дріб. Він озирається через плече, й під ребра впивається крижаний кинджал: провулком простують двоє похмурих та атлетичних
Дуже швидко (
