ранку, через три з половиною тижні після першої зустрі чі з Фатімою, мандрівник сидить у тіні акації й пише. «Маврські жінки, – видряпує перо, – заплітають своє волосся у дев’ять кіс, які носять таким чином: дві по боках обличчя, шість тонших від чола до тімені та одну товсту на потилиці при самій шиї. Голову миють і змащують маслами раз на місяць, а розчісуються й заплітаються – щотижня. З гігієнічних міркувань, а також тому, що це трішки висвітлює волосся, жінки зазвичай користуються для цього верблюжою сечею, яку для них спеціально збирають із такою метою. (У таборі завжди можна побачити одного-двох невільників, які з чашами в руці мчать до верблюда, що мочиться.) Вона є потужним закріплювальним засобом, а також слугує для виведення бліх та інших паразитів. Власне, потерпаючи від вошей і пустельних кліщів, яких кишіло в мене на лобку, під пахвами, у бороді та волоссі, я мав нагоду особисто оцінити її дієвість і виявив, що, попри специфічний запах, вона добре допомагає».
Дослідникові щоки палають рум’янцем, а погляд прояснився. Гельмінти, грип, короста, лихоманка, задушливий кашель – усе це в минулому. Неприємні спогади та й годі. Він тепер м’ясоїд, кров з молоком, як і личить шотландцю, і що не день, то міцнішає. Так, звісно, спека й досі дошкуляє йому, свідомість теж вряди-годи потьмарюється – та все ж у цілому належне харчування й свіже повітря воістину його воскресили. Відіграло свою роль і те, що наразі все тихо та мирно. Сидіти ось так іще місяць тому було би для нього неможливою річчю: мусульмани скаженіли, тільки-но забачивши гяура. За лічені секунди його оточив і заплював би смердючий натовп правовірних фанатиків. Тепер усе інакше. Він під захистом Фатіми, і за винятком окремих інцидентів (не більш як двадцять хвилин тому певний невидимий противник уперіщив його по пиці кнурячим пицюриною) йому дали спокій.
«Натомість маври-чоловіки ніколи не миються. Щоправда, двічі на рік вони проводять церемонію, знану як асíла мá, у процесі якої перед заходом сонця хвилин на сорок п’ять або й годину зариваються в гарячий пісок. Потому їх відкопують, натирають потом кобилиці, яка саме в охоті, та шмагають нижнім віттям куща серіф. Мені пояснювали, ніби ця процедура підвищує потенцію та сприяє довголіттю».
Дослідник піднімає очі, щоб умочити перо, і, здригнувшись, зауважує, що він не сам. Перед ним стоїть тілистіша з шароварних дівуль, і її шоколадні очі уважно стежать за його рухами.
– Чого тобі? – запитує Мунґо.
– Фатіма кличе. Велить, щоб ти прийшов.
Вона хоче бачити його? О десятій ранку? Хм, що ж їй може бути треба від нього о цій порі?
– Гаразд, – відповідає той, підводячись. – Я тільки прихоплю Джонсона.
– Не треба, – заперечує дівуля. – Фатіма каже, що товмач не знадобиться.
Першопроходець стинає плечима.
– Веди, – тільки й говорить він.
Щойно Мунґо пірнає під полог до намету, як його миттю поглинає темрява. Перед очима пульсують блакитні
