Музика води. Том Бойл

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Музика води - Том Бойл страница 22

Музика води - Том Бойл

Скачать книгу

виходить підняти. Він змарнілий, виснажений, смердючий і, як ніколи, далекий від будь-якої надії. Джонсон опускається навколішки біля нього та встромляє тому до рота шкіряний сосок бурдюка. Губи Мунґо присмоктуються до струменя, а пульс прискорюється. Це вода, прохолодна та чиста, зачерпнута з пливунних, пористих глибин землі. Вона живить цибулинки волосся, робить твердішими нігті та спонукає його крихкі кості нестямитися від радості. «Я врятований!» – хекає він, а потому блює.

      – Усе гаразд, містере Парк. Не треба поспіху – це все для вас…

      – Що? – Його очі пожовкли та взялися кіркою, щоки позападали, а борода перетворилася на ігровий майданчик для кліщів, бліх, вошей і гнид.

      – Ви все правильно розчули. Їхній верховний шакал звелів принести вам ось цей бурдюк, а потому ще й молока із кускусом.

      – Молока? Із кускусом? – Джонсон міг із тим же успіхом оголосити, що подано хагіс, копчену пікшу та суп із баранячої голови. Мунґо переживає перистальтичний шок, а відтак судомно підводиться, не відпускаючи гверби, та обнишпорює очима намет. – Де ж вони? – пихкає він, задихаючись, та з останніх сил спинається на ноги. – Де? Заради Бога, скажи!

      Аж тут з’являється хлопчик із дерев’яною мискою. У ній молоко та кускус. Він хоче поставити свою ношу перед мандрівником, але той вириває її в нього з рук та занурює обличчя у густе, в’язке місиво з усією розпукою людини, яка сорок днів та ночей бідувала в пустелі. Позаяк у цьому немає жодного перебільшення.

      А потому ляскає себе по животу:

      – Ох, Джонсоне, – примовляє він. – Ох-ох-ох, Джонсоне, Джонсоне, Джонсоне, як же мені цього бракувало… – Але стривай-но! Що ж він накоїв?! Миску вискоблено начисто, хоча ось стоїть його вірний провідник і товмач, марніючи на очах! – Джонсоне… – затинається той, потупивши очі, – чи ти коли-небудь, коли-небудь пробачиш мені?.. Боюся, я дещо зшаленів… І якось… зовсім про тебе забув.

      Джонсон здіймає долоню:

      – О, не хвилюйтеся, мене вони весь час годують добре. Бо куди дінуться? А як би я інакше на них горбатився? Подай це, розберися з тим. Вишкреби казанок, подої кіз, змасти олією Акбарові сандалії. Назнімай вершків для кобил. От лайно! Неначе знову опинився на плантації. Інколи так і хочеться лежати ось тут, хиріючи разом із вами.

      Мунґо погладжує бороду, вичісуючи просякнуті молоком зерна, та методично злизує їх із пальців, а тоді добряче прикладається до бурдюка з водою. На його щоках знову повільно проступає колір.

      – А що ся стало? – цікавиться він. – Чого б це ці погоничі верблюдів та раптом виявили таку милість?

      – Фатіма.

      «Фатіма». Ці три склади течуть, неначе брижі на воді. Вона спочатку врятувала його очі, а тепер і решту грішної плоті. З’являється проблиск надії.

      – Вона хоче мене бачити?

      Джонсон киває:

      – Алі каже, що вас треба нагодувати, віддраїти і

Скачать книгу