погодилися на це. Пальці вірменам перев’язали пасмами шкіри, щоб не текла кров. Купці, почувши, що їм залишать життя, майже не пручалися. Рудий власноруч повідрубував пальці, промовляючи:
– До скону пам’ятайте свою клятву!
Після екзекуції вірмени, стогнучи, відійшли вбік.
– Товариство, ми забули обшукати цих купців, а в них, певно, є добрі гроші, – хижо посміхаючись, мовив Андрій Лях. – Нумо, хлопці…
– Їхні гроші, то не наші гроші! – грізно перебив отамана Старий. – Ми не харцизи, а, як казав Байда, «козаки, божою милістю християнські лицарі цілої Вкраїни». І ми повинні поводитись як лицарі, а не як мерзенні злодюги.
Кілька козаків із ватаги Ляха вигукнуло щось на підтримку свого отамана, але більшість товариства гучно підтримала Матяша. Андрій Лях поморщився. «От лайно! Через цього святошу я стеряю великі гроші!» – подумки лаявся отаман, але вголос мовив інше:
– Байда в полоні в турецького царя. Січ зруйновано. Панство вважає козаків лайдаками, а не лицарями, то навіщо нам ця шляхетність?
– Якщо ми поводитимемось як христові воїни, тоді й пани змінять свою думку про козаків, – відказав Старий.
– Може, ці купці щось знають про долю Байди, – прохопилося в Кошича. Самійло ступив кілька кроків до вірмен і спитав їх:
– Ви були разом із турками. Чи не чули щось про полоненого князя Дмитра Вишневецького? Чи живий він, чи ні?
Наймолодший купець зніяковіло опустив очі й пробелькотів:
– Князя Вишневецького… – Та закінчити речення не дозволив старий вірменин, він крадькома шарпонув свого родича за бік і продовжив за нього:
– Князь Вишневецький у полоні турецького султана. Це все, що нам відомо, благородний чоловіче.
– Хай вони беруть коней і мотають звідси під три чорти! – Андрій Лях розпачливо сплюнув на землю.
Купцям дали трьох осідланих турецьких коней. Кішка не спускав очей з вірмен і побачив, як головний купець наблизив своє обличчя до вуха молодшого й почав щось шпарко йому говорити. Це здалося Самійлові підозрілим. «Певно, вони щось знають про долю Вишневецького, але не бажають цього говорити, – у голові Кошича блискавично промайнула думка. – Купців треба докладно розпитати!»
Проте було вже запізно: вірмени стрімко скочили до сідел і чкурнули так, що за ними аж курява здійнялася. Мабуть, купці побоювалися, що козаки змінять своє рішення.
– Гей, товариство, мо’ пообідаємо? – несподівано гукнув Панько. – А то в моїх тельбухах уже жаби танцюють.
– Га-га-га! Жаби у твоєму череві завжди танцюють та співають, – засміявся Харко. – Ти можеш з’їсти за п’ятьох і все одно будеш голодним.
– Ну ж бо поїмо, а то й у моєму шлунку скоро жаби озвуться, – заговорив Мусій.
Загалом пропозиція Панька всьому козацтву припала до смаку. Швидко набрали хмизу й розвели два багаття, встановили казани, в яких почали варити соломаху та риб’ячу юшку. Решта козацтва в цей час очистила
