заходами.
– Я його зустрічав?
– Ні. Біллі зустрічала, коли приходила на роботу зі мною. І – ні, він сьогодні не тут, тож нічого собі не вигадуй.
– І як давно?..
– Пару місяців.
– Ти тут лише із січня!
– Так, і відтоді ми стали дуже добрими друзями.
Я розсміявся по-злому, як тільки міг.
– Ти не дуже зріло це сприймаєш, Чарлі.
– «Дуже добрими друзями». Так кажеш, наче тобі дев’ять років…
– Гаразд, коханцями. Так краще?
– Заради всього святого, мамо…
– Бо я можу поводитися з тобою, як із дитиною, якщо хочеш, чи тобі краще так?
– Ні, я лише хочу…
– …щоб я пояснила тобі, що відбувається, і саме це я і намагаюся зробити. Я не проти, що ти сердишся, я очікую, що ти злитимешся, але я також очікую, що ти виявиш повагу й вислухаєш. Гаразд? – Вона пхнула відро пальцем ноги. – Господи, мені б зараз цигарку!
Я погладив свої кишені.
– І це теж не смішно. Ти куриш?
– Ні!
– Бо якщо куриш, я тебе вб’ю…
– Не курю. Просто розкажи мені.
– Я познайомилася із Джонатаном тут. Він удівець, дві доньки, близнючки. Гарний чоловік, дуже гарний, і ми трохи розмовляли. Я розповідала йому про тата, і він ставився з великим розумінням, адже й сам трохи пригнічений, і тому знав, як воно, і ми стали друзями, а потім… більше ніж друзями. Не дивися так. Таке трапляється, Чарлі, колись сам дізнаєшся. Бути у шлюбі – не так просто, як кохати одну людину за все життя…
– Але ж це і є шлюб! Він і має бути таким. Слухай… – я схопив її за руку й відвів палець, щоб показати, що обручка й досі на місці, а вона схопила мене за руки й міцно стиснула їх.
– Так, так, має бути, так, але це складно, Чарлі, це заплутано й боляче, і можна мати сильні почуття до різних людей, абсолютно щирі та сильні. Ти зрозумієш, коли подорослішаєш…
Не встигла ця фраза зірватися з її губ – і я буквально побачив, як вона намагається забрати її назад, проковтнути, але було вже пізно. Вона розізлила мене дужче, ніж «зразкова поведінка», і я копняком відчинив двері, але мама притиснула руку до мого коліна, заспокоюючи мене.
– Припини це! Припини! Чарлі! Послухай, я не маю сумніву, що твій батько – кохання мого життя, і ти теж не повинен у цьому сумніватися. Але зараз я – його доглядальниця, а не дружина або партнерка, лише доглядальниця, і часом – часом можна по-справжньому зненавидіти людей, про яких маєш піклуватися, зненавидіти їх за те, що маєш про них піклуватися…
– Ти його ненавидиш?
– Ні! Я його не ненавиджу, я кохаю його – хіба ти мене не чув? Я набагато краще виклала все це в листі…
– Просто скажи мені!
– О господи! Я…
Але її голос перечепився за щось. Якийсь масний блиск промайнув у її очах, вона заплющила їх і міцно притиснула кінчики пальців до очниць.
– Я втомилася, Чарлі. Я просто дуже, дуже втомилася. Ніякої користі для нього
