якимось вищим знанням, що відкривається тим небагатьом, котрі здатні його зрозуміти. Загадкове висловлювання, проте, співзвучне тій формі, в якій у Геракліта проявляється природа, тобто через знаки, чия інтерпретація складна для людей.
Для грецького філософа природа й справді «полюбляє народжуватися» (фрагмент 123), і потрібно знати, як розшифровувати показники почуттів, аби зрозуміти основоположний принцип гармонії, що перебуває у процесі безперервної трансформації, яка втілюється у феноменальній реальності. З цього моменту проявляє себе інша типова риса Гераклітового стилю: полеміка проти видатних представників архаїчного знання, які не мали достатнього розуміння, аби відкрити закон, що керує дійсністю.
6.2. Не тільки «все тече»
Те, що Геракліт був автором цілісного тексту, підтверджується також тим фактом, що завдяки римському філософу Сексту Емпірику зберігся відносно довгий та виразний текст, чітко конфігурований як передмова.
У ньому філософ окреслює зміст свого послання як lógos, «причину» або «правило» процесу становлення, який люди загалом «не здатні зрозуміти». Показово, що термін axýnetoi, вжитий тут для позначення людей, «позбавлених розуміння», пов’язується з мовою містерій. Ті, до кого звертається Геракліт, є немовби «не-ініційованими»: й Геракліт постає перед ними як володар релігійного знання, що проголошує одкровення.
Слово lógos грецькою означає також «промова»: спираючись на цю багатозначність, Геракліту вдається перемістити увагу на власні слова, що сприймаються як цілком відповідні глибині того, що він має намір сповістити. Дослухаючись до них, люди зможуть вийти з ізоляції, в якій вони звикли жити, та відкриють для себе розуміння певного «загального» закону, який поєднує їх самих із усією природою. Вони розумітимуть, що природа є пронизаною справжньою «війною» поміж протилежними силами, що, крім того, саме в цьому полягає принцип космічного порядку.
У той момент, коли він концентрується на проблемі космічного порядку та розв’язує її, як це вже зробив Анаксімандр, у рамках динамічної рівноваги, Геракліт відкриває, що його мислення уходить корінням до іонійського натуралізму. Водночас його бачення протилежностей відкриває простір не тільки для інших впливів на фізичну інтеграцію космічних мас, а й для динамічного напруження, що проявляється через відносність суб’єктивного вираження, для послідовності змін життєвих та екзистенціальних стадій, для невідповідного використання певної визначеної назви стосовно конкретного об’єкта.
Геракліт є загальновідомим як філософ, для якого «все тече» (pánta rhéi): «завжди різні води протікають тими самими ріками» (фрагмент 12, у порівнянні з фрагментами 49а, 91а). Існує неправильний та, безумовно, частковий образ, який багато в чому пояснюється перспективою, змальованою Платоном. Він сам справді був глибоко заінтригованим цією невловимою рухливістю дійсності, що сприймається почуттями та теоретично описана Гераклітом,
