були ним завойовані під час тривалої подорожі в космосі та підкріплені певним стилем чистого життя, яке характеризувалося вегетаріанськими практиками й відмовою від кривавих жертвоприношень.
Тут простежується очевидна спорідненість із роздумами Піфагора, а також із орфічним рухом під спільним знаком того взаємозв’язку між філософією й есхатологічними роздумами, що характеризують цю фазу розвитку інтелектуального клімату Великої Греції. Крім того, у процесі розроблення поняття про таку істоту, як dáimon, яка підтримує власну ідентичність крізь тисячі мінливостей, Емпедокл зробив важливий внесок у поглиблення виміру індивідуальної свідомості.
7. Анаксагор та Демокріт. Марія Мікела Сассі
7.1. Анаксагор: «зерна» та nóus
Анаксагор (499–428 рр. до н. е.), як і Емпедокл, з одного боку, та атомісти – з іншого, традиційно згадується серед так званих мислителів-плюралістів. На відміну від елеатів, які заперечували фізичне майбутнє, Анаксагор насправді вважав, що воно не є результатом простого обману чуттів. Утім, його не можна пояснити й у термінах народження і смерті, які більшість людей помилково застосовують до органів чуття. Це скоріше результат процесу змішування та поділу певної множини кінцевих складових, які самі по собі сприйняти неможливо (зерна). Ці складові є незмінними та довічними, отже, як такі відповідають параметрам буття за Парменідом.
Речі, що проявляються у природі, відтак, є тимчасовими результатами змішання незчисленних «зерен» різних за субстанцією речовин: землі, повітря, вогню, води, а також волосся, м’яса, твердого, рідкого, темного, світлого. Термін «зерна» відкриває, що Анаксагор у поясненні фізичних процесів повертається до біологічної парадигми, окресленої в іонійському середовищі. Арістотель у роздумах над теорією Анаксагора приховає такий підхід, увівши, серед іншого, найменування «гомоемерія», тобто «схожі часточки», замість терміна «зерна».
За Анаксагором, на початковій стадії «усі речі були разом», тому жодну з них не можна було відрізнити від іншої, аж допоки через кружляння не відбулося їх перемішання внаслідок втручання космічної сутності, незалежної та відокремленої від решти, що називається «розум» або «інтелект» (nóus). Процес обертання поступово сприяв тому, що складники, які були перемішаними між собою, відокремилися один від одного й поступово перекомпонувалися відповідно до механізму притягнення поміж подібним, так що утворюють з’єднання, які можна відчути та які характеризувалися тими «зернами», що наявні у більшій кількості. Крім того, процес поділу й агрегації продовжується у фізичних трансформаціях існуючого світу, у яких ніщо народжується із нічого, оскільки в усіх речах залишається маленька або велика часточка кожної іншої речі.
Поняття про певну розумну силу, якою є nóus, що ініціює космогонічний рух з певного стану подільності та відмінності стосовно природного світу (утвореного надзвичайно тонкою та чистою матерією),
