іншими словами, «сили, яка їх розташувала найкращим чином». Читаючи тексти Анаксагора, втім, Сократ зрозумів, що в них ідеться про космічний розум, який, утім, не вважався певною простою механічною причиною руху. Так, все ж існує різниця між матеріальними чинниками, необхідними для переміщення речі (у випадку із Сократом у в’язниці це його сухожилля та м’язи), і тим, що дає змогу пояснити, чому дещо є гарним або ні (у випадку із Сократом, він безтурботно очікує, коли вип’є свою отруту, оскільки гадає, що так вчинити буде краще).
Арістотель у першій книзі «Метафізики», де він наводить огляд попередніх традицій філософської думки стосовно природи, дорікає Анаксагорові за те, що той використовує поняття nóus лише для пояснення самого початку космічного руху. Новітні дослідження приписують самому Сократові «телеологічний поворот», який став вищою точкою як його критики Анаксагора, вкладеної Платоном в уста його персонажа в діалозі «Федон» (імовірно, він особисто переробляв його), так й Арістотелевої критики.
7.2. Демокріт: атоми, порожнеча та необхідність
В останні десятиліття V ст. до н. е. дослідження природи, здається, відходять від «класичних» координат, позначених іонійською філософією, від роздумів стосовно космічного порядку, що сам себе узаконював. Виникають нові теми для осмислення й ускладнюються ідеї, які тяжіють до зосередження навколо двох протилежних теоретичних варіантів: до телеології, тобто пояснення природних явищ у зв’язку з кінцевою метою, до якої вони прагнуть, і механіцизму, тобто до теорії, що описує природні явища на підставі законів чистої механіки. Серед прихильників відверто механістичних фізичних теорій є й атомісти. З-поміж тих, хто заклав фундамент атомістичної системи, міг бути Левкіпп (V ст. до н. е.) з Абдер у Фракії. Проте ми знаємо про нього дуже мало, і водночас ми обізнані набагато краще в теоріях його учня Демокріта (близько 460–370 рр. до н. е.), також з Абдер (переказують, що він багато подорожував та, відвідавши Афіни, затримався там на нетривалий час). Демокрітові ми зобов’язані розробленням комплексної теорії, що охоплює космологію та інші царини, зокрема гносеологію та етику. У підґрунті його атомістичної теорії та фундаментальних складових природного світу перебувають неподільні матеріальні цілісності, або «атоми» (átomos грецькою дослівно означає «те, що не поділяється») і пустота, яка описується як дещо, що «не існує», а її функція полягає у відокремленні атомів один від одного.
Усі атоми складаються з одної й тої самої матерії, що рівною мірою не визначена. Вони відрізняються один від одного лише за формою (яку супроводжує розмір), місцем розташування та позицією щодо інших сполучень. Будучи нескінченними за кількістю, вони рухаються у пустоті, яка також є нескінченною, під впливом простого імпульсу взаємних зіткнень. Варто зауважити, що припущення стосовно пустоти і нескінченності є унікальним у панорамі античного мислення. Зіткнення між атомами породжують різні комбінації, які визначають різні об’єкти чуттєвого досвіду:
