єх аб аапка рагааїш ґах гаї![17]
Джахан тільки мовчки подивився на нього.
– Що таке? Не розумієш, що я кажу? – вже по-турецьки спитав Санґрам.
– У нас слова інакші, – швидко відповів Джахан. Він розповів Санґрамові про своє рідне село, про гори, такі високі, що вони накриваються хмарами й тягнуться від землі до самої небесної тверді. Розповів про сестер і покійну матінку. Голос його почав злегка тремтіти.
Санґрам здивовано й замислено дивився на нього. Здається, він збирався сказати щось серйозне. Але потім, відкинувши ту думку, чоловік зітхнув і знов усміхнувся:
– Ну гаразд, ходімо до хати. Познайомишся з усіма.
Санґрам розповідав йому про турецькі звичаї, і вони йшли стежкою, що звивалася між садових павільйонів до великого ставу, де була найрізноманітніша риба. Хлопчик засипав Санґрама питаннями про життя в палаці, але щоразу відповідь була тиха і коротка. Однак дещо він зміг дізнатися. Хоча Джахан ще їх не бачив і не чув, але хлопчик уже довідався, що у звіринці є також леви, пантери, леопарди, мавпи, жирафи, гієни, олені, лисиці, горностаї, рисі, вівери та дикі коти. Праворуч під акаціями стояли клітки з дикими тваринами – їх доглядачі були зобов’язані годувати, тримати в чистоті та безпеці, заспокоювати вдень і вночі. Нещодавно з Абіссінії прибув носоріг, але не вижив. Якщо тварини переставали бути потрібними, їх разом із їхніми доглядачами продавали в інші звіринці міста.
Великих тварин тимчасово селили в палаці Костянтина Багрянородного. Імператорські палати, де раніше мешкала народжена у розкошах візантійська аристократія, нині стала оселею султанських звірів. Інших тварин тримали у старій церкві біля Ая-Софії. Чоту, напевне, теж відправили б до церкви, та оскільки він був ще слоненям і мав надзвичайний білий колір, його було вирішено поки що потримати при палаці.
Деякі з доглядачів походили з різних куточків імперії, інші – з якихось не позначених на мапах островів. Ті, хто доглядали усіляких птахів, мешкали в іншій хатині, південніше від пташника. Від ранку до ночі газелі, павичі, козулі й страуси заходили до павільйонів і виходили з них. Звіринець султана був окремим світом. І хоча він повнився лютими створіннями, та був місциною аж ніяк не дикішою за місто довкола нього.
Звірина при палаці була двох різновидів: дика і декоративна. Тварин першого типу тримали у звіринці за люту вдачу, а других – за красу й веселість. Так само, як леопард не живе поряд із солов’єм, не спілкувалися між собою і їхні доглядачі. Приборкувачі найлютіших звірів являли собою окрему касту. Серед сотень рабів у цих стінах їм платили не найбільше й годували не найкраще, однак найдужче поважали.
Джахану виділили місце у прибудові, зробленій з дерева та випаленої цегли. Там мешкало дев’ятеро людей. Рудоволосий і рудовусий здоровань відповідав за левів і звався Олев; косоокого єгиптянина, що дбав про жирафу, прозивали Дара; приборкувач крокодилів
Ласкаво прошу, це твій новий дім! (
