style="font-size:15px;"> – За ту стіну не ходи, – таємничо промовив Санґрам.
– Чому?
– Не питай. Слухай старших.
У Джахана закрутило в животі. Це відобразилося на його обличчі, тому що Санґрам сказав:
– Обличчя у тебе нікуди не годиться.
– Що?
– Воно показує, коли ти задоволений. А ще видно, що тобі страшно, – він похитав головою. – Жінки не вміють приховувати свої почуття, бо слабкі. На щастя, вони носять запинала. А от чоловік повинен приховувати свої почуття.
– Що ж мені робити? – спитав Джахан.
– Ховай своє лице, запечатай серце, – промовив Санґрам. – Бо інакше в тебе скоро і від одного, і від другого мало що залишать.
Приблизно через півгодини в першу свою стамбульську ніч Джахан нерухомо лежав на твердій підстилці, прислухаючись до вечірніх звуків. Десь поряд крикнула сова, віддалік загавкали собаки. У хатинці шуму було не менше: доглядачі хропли, переверталися, бурмотіли, пускали гази і скрипіли уві сні зубами. Один з них – Джахан не міг визначити, хто саме, – говорив мовою, якої хлопець ніколи в житті не чув, коли то взагалі була мова. Його шлунок бурчанням долучався до загального гамору. Джахан думав про їжу, особливо про пряні пиріжки з м’ясом, але від такого завжди починав згадувати матір, тож зупинився. Розвернувся до вікна, задивився у смужку неба. Тут воно було не такого відтінку синього, який він щоночі бачив із корабля. Він подумав, що не зможе заснути, але втома все ж узяла гору.
Хлопець прокинувся, здригнувшись, виринув із темного, тривожного сну. Хтось дихав йому в потилицю, терся об його стегна. Рука затисла йому рот, а друга схопила його за шаровари. Джахан намагався вирватися з цієї хватки, але той чоловік був сильніший, і давив він сильно. Хлопець почав задихатися. Тільки тоді той чоловік, розуміючи, що може задушити хлопця, відпустив руку. І тут Джахан щосили ввігнав зуби у великий палець нападника. Почувся зойк. Раптовий, здавлений. Хлопець скочив на ноги, тремтячи всім тілом. У слабкому світлі свічки він побачив приборкувача ведмедів.
– Ану йди сюди! – прошипів Мірка.
З його голосу Джахан зрозумів, що той не хоче, аби про те, що відбувається, хтось знав. Тож хлопчик закричав на все горло, попри будь-який закон мовчання, маючи в носі, що станеться, якщо вартові це почують.
– Ще раз мене торкнешся – і мій слон тебе розтопче! Ми тебе вб’ємо!
Мірка встав, підтягаючи шаровари. Не озирнувшись на решту доглядачів, які тепер попрокидалися, побрів до свого кутка, бурмочучи під ніс:
– Малий ще твій слон!
– Він виросте! – крикнув Джахан.
Хлопець помітив, що Олев спостерігає за ним з очевидною симпатією і підтримкою. Приборкувач левів промовив зі свого кутка:
– Мірко, щоб тебе твій ведмідь грав! Ще раз індійця займеш – я тобі яйця до стіни цвяхами приб’ю, чуєш?
– Будь ти проклятий! – сплюнув Мірка.
