за яке він може зачепитися, якась нагода або «трюк», що ним можна діткнути відповідача – наприклад, страх, жадоба, сентиментальність або дратівливість. Після того як «мішень» спіймано, гравець натискає якийсь перемикач, щоб отримати свою винагороду. Після перемикання настає момент спантеличення або збентеження, коли мішень намагається зрозуміти, що з нею сталося. Згодом, коли гра завершується, обидва гравці забирають свою винагороду. Винагорода, яка є взаємною, складається з відчуттів (необов’язково схожих), що їх гра викликає і в рушія, і у відповідача. Якщо набір транзакцій не має цих чотирьох рис – це не гра; тобто транзакція мусить бути прихованою, щоб існував обман, а за обманом має йти перемикання, збентеження й винагорода. Це можна представити ось такою формулою.
О+Т означає, що обман спрацьовує за допомогою трюку, завдяки чому відповідач реагує (В1). Потім рушій натискає на перемикач (П), після чого настає момент спантеличення або збентеження (С), а тоді обидва гравці забирають свою винагороду (В2). Усе, що відповідає цій формулі, є грою, а все, що не відповідає, нею не є.
Наприклад, простий факт повторюваності або наполегливості не створює гри. Таким чином, якщо в психіатричній групі переляканий пацієнт щотижня просить психіатра підбадьорити його («Скажіть, що мені вже краще, лікарю»), а діставши бажане, каже «дякую», це не обов’язково є прихованою транзакцією. Пацієнт вільно заявляє про свою потребу й задовольняє її, не діставши жодних переваг від цієї ситуації, а лише даючи ґречну відповідь. Тому ці транзакції створюють не гру, але процес, а процеси, незалежно від того, як часто вони повторюються, треба відрізняти від ігор, так само як раціональні процедури треба відрізняти від ритуалів.
Утім, якщо інший пацієнт закликав психіатра підбадьорити його, а діставши бажане, використовує відповідь з метою пошити психіатра в дурні, це вже створює гру. Наприклад, пацієнтка запитала: «Гадаєте, я видужаю, лікарю?» І сентиментальний психіатр відповів: «Звичайно, видужаєте». Цієї миті пацієнтка продемонструвала прихований мотив і замість, як у прямій транзакції, сказати «дякую» натиснула перемикач і відповіла: «А що змушує вас думати, нібито ви все знаєте?» Ця відповідь спантеличила психіатра і на якусь мить вивела його з рівноваги, чого й домагалася пацієнтка. Потім гра закінчилася, пацієнтка відчула радість від того, що обдурила психіатра, а лікар – розчарування; такими й були їхні виграші.
Ця гра достоту відповідала формулі Т. Обманом було перше питання, а трюком – сентиментальність психіатра. Коли обман було реалізовано у вигляді трюку, лікар відреагував так, як очікувала пацієнтка. Потім вона натиснула перемикач, спричинивши спантеличення, і забрала свій виграш. Отже,
Це простий приклад гри, що з боку пацієнта називається «Вдар його» або «Дзвінкий удар», а з боку психіатра – «Я лише намагаюся тобі допомогти». Виграш у розмовній
