усім українським народом, хоч у різних областях вірили у різних «гетьманів». Прикрим у цій боротьбі було те, що політики нацьковували народ Східної України на таких самих землеробів Західної, аж поки не винесе «гетьмана» на п’єдестал і не вручить «булави». А як же потім людям миритися між собою, коли об них витерли ноги і забули?
Арсен перестав себе картати й попросив Славу зустрітися.
– Приходь на Майдан, там знайдеш нас, біля третього намету. Вибач, я зараз зайнята. Приходь, тут робота і для тебе знайдеться, – швидко проговорила дівчина, і мобілка замовкла.
Арсен вифрантився і подався до центру міста. Вулиця перекрита, всюди людно і гамірно. Тут були літні й молоді, чоловіки й жінки, школярі та батьки з малими дітьми. Всі вони мали різних кольорів стрічки чи пов’язки, мирно розмовляли між собою, іноді сперечалися. Хлопець довго ходив містом, поки нарешті знайшов третій намет. Ноги в літніх черевиках скувало холодом, ніс посинів, і хотілося повернутися до теплого приміщення.
Дівчата підкладали до вогню дрова і весело розмовляли. Арсен спочатку не впізнав своєї тоненької, мов берізка, Славці. В якомусь дивному кожушку, на ногах теплі чобітки, а з-під волохатої шапки виднівся тільки прямий червоний ніс. Очі сяяли від того, що вона бере участь у великій справі. Давно хлопець не бачив такого живого блиску в її очах. Він охопив те опудало руками і поцілував у ніс.
– Де ти такого одягу набрала? – здивувався Арсен.
– Бабуня мені з дому передала автобусом. Вони тепер щодня приїздять з Тернополя і привозять нових людей на Майдан, а тих, що стомилися, забирають додому, – пояснила Слава.
– Ти цілу добу отут стоїш? – поцікавився хлопець, бо вже добряче змерз і не уявляв, скільки на такому холоді можна витримати.
– Ні, скоро прийде зміна. Потерпи ще трохи, і разом повернемося додому. Я тобі зараз гарячої кави зроблю або «Мівіни» заллю кип’ятком. Хочеш? Нам тут бізнесмени всього принесли, а місцеві бабульки пиріжки розносять.
Арсенові слина клубком у горлі стала. Старенькі люди виявилися мудрішими за нього, бовдура, не пожаліли своєї мізерної пенсії для загальної справи, а він…
– Не турбуйся, я не голодний… Мені треба з тобою поговорити. Коли звільнишся, тоді зайдемо до якогось бару на каву. Погуляю трохи серед людей, а то сидів у гуртожитку і не знав, що тут діється, – вдавав здивованого парубок.
Арсен став ближче до вогню й по черзі наставляв до полум’я ноги в модних туфлях, щоб хоч трохи зігрітися. Побачив, що всі взуті по-зимовому, лише він виділявся серед учасників безстрокового мітингу своїм легким взуттям і одягом.
Коли Слава звільнилася від тих обов’язків, які виконувала, вони удвох ходили поміж людьми і переймалися піднесеним настроєм старих, молодих і навіть школярів, які з різнокольоровими стрічками на головах бігали від одного гурту до іншого. Серця наповнювалися гордістю за себе і за весь український
