переді мною хочеш показати щире каяття?
Арсен розстебнув куртку і з внутрішньої кишені піджака вийняв пачку скріплених ґумкою п’ятдесятигривневих купюр. Постукав ними по долоні, ніби вагаючись, і простягнув дівчині.
– Візьми, використай на що хочеш.
– О! Що ж це за така неправедна робота, що за неї стільки грошей платять? Невже наркотики? – злякалася Слава.
– Не вгадала. Політика, чорти б її забрали. Як на мою думку, то бруднішої роботи нема, бо тут продаєш душу, – сказав хлопець і сплюнув у чистий сніг, що цієї ночі припорошив пожовклу траву.
Арсен і Слава зайшли до крамниці, накупили солодощів і пригощали людей на Майдані. Дівчина спостерігала, з яким задоволенням Арсен роздавав пакунки, і думала: чи могла б вона так вчинити зі своїми грішми? Повірила хлопцеві, бо не помиляється тільки Бог.
Під час Майдану молоді зблизилися ще більше й загадали: якщо призначать другий тур виборів, то вони одружаться, якщо ж ні – чекатимуть до літа. Слава відтягувала заміжжя до закінчення вишу, а хлопцеві вже не терпілося.
Помаранчеві політики прийшли до влади, і почалася епопея створення коаліції, але це молодих уже цікавило менше. Переможця було внесено на руках до розкішного і гарного кабінету, наділено довірою народу, і всі стали чекати, коли ж розпочнеться виконання передвиборних обіцянок…
5
«Послухаємо, що вирішить тато, а вчинимо так, як скаже мама», – народна мудрість живе і перемагає в усі віки. Як не наполягав Арсен, щоб Слава дала згоду на одруження згідно з домовленісюі, але вона ніби не чула його слів. Знаходила безліч причин, щоб не навалювати на себе обов’язки, які не могла за цих умов виконувати. Основною причиною стала відсутність помешкання. А проживання в гуртожитку ні до чого не зобов’язувало. Слава хотіла перед одруженням порадитися з рідними. Мами вдома не було, а по телефону всього не розкажеш. Єдиною порадницею була бабуся, та з нею зустрітися випаде тільки під час зимових канікул.
Арсен уже встиг похвалитися дідові, що помирився з дівчиною, і навіть натякнув, що отримав її згоду на одруження.
– Я переживав, що не доживу до цього дня, – мовив старий, і чути було в слухавку, як він хвилювався.
– Дєд, ти ще правнуків дочекаєшся, – запевнив онук, бо вірив, що єдиною людиною, яка тішилася його щастям, був дідусь.
– Привези її на канікули додому. Потіш мене, старого, – слізно просив дід, і Арсенові стало шкода його.
Цією розмовою поділився зі Славою – вони тепер часто обговорювали спільні й особисті проблеми. Дівчина була задоволена, що переконала хлопця почекати з одруженням, і легко погодилася на поїздку, але лише на кілька днів.
Вже позаду зимова сесія, і поїзд мчить молоду пару до Краматорська. «Не така вже й близька дорога», – думала Слава, розглядаючи у вікно поля і вкриті снігом терикони. А як додати ще півтисячі кілометрів
